volontariste

В усій цій історії навколо лекцій Россолінського-Лібе було багато речей дивних, неприємних чи достоту ганебних. Серед моментів, які мене здивували чи не найбільше, був лист Олени Бетлій та Катерини Диси, в якому вони пояснюють скасування заходу в Центрі польських та європейських студій. Однію з головних причин, звісно, став осоружний термін у назві доповіді:


Хотів був якось прокоментувати це безглуздя, але Антон Шеховцов написав усе раніше. А взагалі, звичайно, стидно.

  

Вжосек заговорив українською.

"Як нацизм прийшов до влади" Курта Зонтгаймера — ще один приклад перекладу, яким він не має бути. Деякі речі, не будучи помилками набору, відверто дивують. Сильно дивує постійне вживання скам’янілості [вони] суть замість [вони] є. Дивує написання різько, різький замість різко, різкий. Дивує датив життєві замість життю.

Відомий німецький теоретик консервативної революції виринає на сторінках книги то як Ганс Фрейер, то як Ганс Фрайер. А чого варте оце місце:


Йдеться про Ланца фон Лібенфельса, але жодна з двох спроб написання його прізвища не влучила в ціль. (До всього, цей абзац чомусь зроблено полуторним інтервалом, тоді як усе навколо має формат одинарного.)

І друкарських помилок дуже, дуже багато.

На 271 сторінці духілітерівського видання "Минулого однієї ілюзії" Фюре причаїлося дещо жахливе.


Перекладач дозволив добряче відпочити своїм мисленнєвим процесам на цьому місці, що вже вдієш. А от де був і що робив науковий редактор, проф. Гарань, — ось, в чому питання.

Матеріали конференції “Is there a Third Way for Ukraine?”, проведеної у Грайвсфальді.

Hans Rothe. Suche nach dem dritten Weg in der ukrainischen Geschichte.
Jaroslav Hrytsak. One World is not enough, or my Adventures with National Paradigm.
Тамара Гундорова. В колі Вічного Повернення: українська література між вестернізацією і модернізацією.
Marko Pavlyshyn. Translating Culture: Some Observations on the Temptations and Pitfalls of Postcolonial Visibility.
Alexander Kratochvil. Generation next: Pop-Literature in Ukraine.
Джованна Броджі Беркофф. Яке майбутнє очикує україністику в європейських країнах?

І т.д.

Чекав на цю книжку.

Зміст.
( Читати більше )

Завантажити.

20-21 жовтня в Європейському університеті відбудеться конференція Міжнародної асоціації гуманітаріїв «Запитаність гуманітарного знання сучасним суспільством». Має бути дуже цікаво.

Програма.

Деякий час тому на сайті радіо «Liberty News» російської лібертаріанської «Партії Свободи»,  з’явився промовистий матеріал, присвячений Андерсу Брейвіку, «прихильнику Адама Сміта, Імануїла Канта та колишньому активному членові "Партії Прогресу" — місцевої партії класичного лібералізму». У тій статті Брейвік порівнювався з Тімоті Маквеєм (ультраправим терористом, винуватцем гучного вибуху в Оклахома-Сіті у 1995 р., коли загинуло 168 чоловік, серед них 19 дітей, а 680 було поранено). Автори запевняють, що Маквей лише виражав «протест тоталітарним тенденціям у своїй країні» при зведеній до мінімуму шкоді для простих громадян, а Брейвік діяв теж так само. Автори піднімаються з рівня пояснення через рівень розуміння на рівень виправдання: описавши жахіття мультикультуралізму, вони зазначають, що «така ситуація не може зустріти підтримки у людей, що думають про майбутнє, цінують гроші платників податків та належать до місцевої культури». І Маквей, і Брейвік, очевидно, думали, цінували та належали, тож і вибух у Штатах, і масакр у Норвегії «важко охарактеризувати як злочин, адже це має захисну природу».

«Liberty News» не змого не зіставити ситуацію з російськими реаліями, та ще й в інтерактивній формі. Отож, 56% учасників опитування про можливий аналогічний розстріл молоді на Селігері висловилися не проти того, щоб він відбувся: 21% поставилися б до цього нейтрально, тоді як 35% підтримали б масове вбивство.

До чого тут російські ліберали? Зовсім нещодавно чільний український ліберальний сайт опублікуав просто кричущо расистський текст, який по своєму проблематизує необхідність таких саможертовних борців. Там, «спеціально для "Української правди"», йдеться про запоруку людського вдосконалення — «регулярне очищення людства від особливо примітивних генотипів та створення таким чином "життєвого простору" для досконаліших істот» (!). Невідворотня боротьба генетичних «аристократів» і «дегенератів»,  «"очищення" етнічного генотипу» є «всесвітньо-історичним сенсом української незалежності»; кінцева мета  — «формування раси досконалих людей». 

Цікаво, чи є межа свободи для цього.